Григорій Сковорода: значення його творчості	Сьогодні:
Меню сайту: Журнал "Світ Різдва" Вісник ЧПБІ Гостьова  книга Зворотний зв'язок	Нещодавно виповнилось 280 років з дня народження Сковороди. Ким був цей мислитель: богословом, єретиком чи вільним філософом? Григорій Сковорода: значення його творчості     Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року на Полтавщині в родині малоземельного козака. Закінчив (хоч і з перервами) Києво-Могилянську Академію. Співав в придворній капелі в Петербурзі. В складі посольської місії був декілька років в Угорщині, відвідував й інші європейські країни. Після повернення намагався працювати викладачем -спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а пізніше в Харківському колегіумі (читав курс лекцій з етики). Проте, ці спроби виявились невдалими і Григорій обирає для себе інший шлях, шлях мандрівного філософа.     Час в який він жив був надзвичайно складним важливим в історії релігійної думки України. XVIII століття почалося західницькими реформами Петра І. Колишнє Московське царство яке усвідомлювало себе Святою Руссю, Третім Римом (останнім притулком і оплотом православної віри), перетворилося у наднаціональну Російську імперію, державу прагматичного типу, що існувала для „загального (земного) блага” підданих. Якщо в Московській Русі ідеалом соціального устрою вважалася "симфонія" (співробітництво) церкви й держави, то Петро І ліквідував патріаршество і підпорядкував церковний апарат державі, намагаючись абсолютизувати останню й звільнити її від будь-яких релігійно-моральних норм. У XVIII столітті відбуваються процеси секуляризації культури: новий світогляд приніс нові цінності й інше ставлення до Церкви, особливо у вищих шарах суспільства. Церква, церковне богослужіння стали сприйматися не як містичний факт і сакральне дійство, а як театр. В такому контексті навіть православне богослов'я, православна культура та ширше - все “офіційне” церковне життя втрачає містичну повноту православної традиції. Богословська освіта Києво-Могилянської Академії та Академії Московської була побудована за латинськими схоластичними зразками, в її основі лежало вчення Фоми Аквінського. Цього католицького богослова менш за все турбували проблеми спасіння людини, її життя з Богом і в Богові, свою діяльність він присвятив узгодженню християнської думки з античними філософсько-науковими здобутками та спробам раціонально пояснити природу Бога і світу. Саме така богословська система була покликана формувати світогляд українського народу, в першу чергу освічених його верств, на початку XVIII століття.     Лише на цьому фоні можна по справжньому оцінити життя і творчість Григорія Сковороди. Випускник Києво-Могилянської Академії, який тривалий час жив в Європі і мав змогу познайомитись з західною філософією, в своїх творах являє живий дух східного православ'я. Центральною темою для Сковороди є реальне життя з Богом, життя тут і тепер, адже Бог перебуває в серці кожної людини. Тому шлях пізнання свого серця - це шлях до осягнення Бога — "один труд в обоих сих - познать себе й уразуметь Бога, познать й уразуметь точного человека", адже справжня ("точна") людина - та, що перебуває в єдності з Богом. І тому так важливо мати "чисте" серце, бо воно є Боже. "Истинное щастіе внутрі нас єсть. Непрестанно думай, чтоб узнать себе. Й сіе-то єсть молитва, то есть ражженіе мыслей твоих к сему. Сей вопль твой, вопль тайный, сей один входит во уши Господа Саваофа й на подобіе благовоннаго жертвленаго дыма, происходящаго в блаженной Аравіи, восходит и услаждает обоняніе Божіе".     Проте, не кожний може побачити в собі Бога, вважає філософ, це можливе лише за умови власного очищення від усього гріховного за допомогою Церкви: "Здравіе тела не иное что єсть, как мир телесный, а мир сердечный єсть живность й здравіе души...сердце, очищаемое от подлых мирских мнений, безпокоющих душу, начинает прозирать сокровенное внутрь себе сокровище щастія своего. Сих-то начинающих себе познавать призывает премудрость Божія в дом свой на угощеніе чрез служителей: „ Пріидите, ядите Мой хлеб й пійте вино...". Чітке усвідомлення хворобливості людської природи і внаслідок цього відмову від власної волі, Сковорода вважає першим кроком на шляху до спасіння: „Положись на Бога й сделай Его волю святую своєю волею. Если ее принимаешь, то стала уже и твоя. Согласіе воли єсть то єдина душа й єдино серце; й что ж лучше, как дружба с Высочайшим? Теперь разумеем, в чем состоит наше истинное счастіе. Оно живет во внутреннем сердца нашего мире, а мир в согласіи с Богом. Чем кто согласнее — тем и блаженнее”.     Як і східні отці православної Церкви Сковорода бачить призначення людини в її обоженні, уподібненні Богу. "Что радостнее Святому Духу, как тое, чтоб нам всем стать Богом?". Преображення людини, досягнення нею стану праведності й святості - це головна тема більшості творів українського філософа.     Звісно, що в творчості Сковороди є чимало спірних думок. Його надзвичайне захоплення символічним тлумаченням Святого Письма, презирство до всього матеріального накладають певний відбиток на неї. Але головне значення його творчості цим не затьмарюється. В час коли українська православна думка почала захлинатися латинською схоластичною філософією (згадати лише творчість святителя Петра Могили), коли на території Російської імперії відчувалась гостра нестача творів східних православних отців (св. Симеона Нового Богослова, св. Григорія Палами та інших), чого не скажеш про твори католицьких богословів, Григорій Савич Сковорода явив дивний приклад справжнього українського православного мислителя. В його творчості відчувається дихання живої українсько-візантійської традиції сприйняття Божественної Істини, і саме завдяки Сковороді ця традиція отримала свій подальший розвиток в творчості таких видатних мислителів як Хомяков, Юркевич, В.С. Соловйов та інші. У зв'язку з цим ми маємо повне право сказати разом з В.Ф. Ерном, що „Сковорода стоїть у самого порогу руської думки. Він перший творчо починає те, що потім геніально росте і множиться і цвіте...".  Ігор Тарнавський, доцент
Свої побажання та зауваження прошу надсилати по  E-mail: bucov@narod.ru