Запрошує
Православна Буковина
Сьогодні: | |||||||||||||
|
Наслідки
зміни Символу віри в католицизмі. Згідно
зі вченням Святих Отців метою
Боговтілення є наше спасіння та
обожнення по благодаті. Тому
будь-яка єресь, будь-яка догматична
помилка жахлива саме тому,
що в той чи інший спосіб перешкоджають
засвоєнню нами відкритого
Спасителем через Боговтілення,
Розп'яття, Воскресіння та П'ятидесятницю
спасіння в Царстві
Благодаті. Саме тому ми не
можемо вважати відхилення від чистоти
Православного вчення невинними
помилками. Святі
Отці Православ'я чітко побачили
всі згубні наслідки самовільного
введення філіокве (вчення
про Сходження Святого Духа від
Отця і Сина) в Символ Віри Західною
Церквою. Всі подальші розбіжності
між Православною і Католицькою
Церквою, більшою чи
меншою мірою безпосередньо пов'язані
з цим вченням. Католицьке
вчення про філіокве було викривленням
в сповіданні Святого
Духа І призводило до неминучих
наслідків, подальших порушень
єдності життя та віри. Які б сторони
вчення, що відрізняє Католицтво від Православ'я ми б не
взяли, скрізь виявимо факт приниження
значення та дій Святого Духа. „(Філіокве)
Тільки встигнувши з'явитись
в західних Церквах,
як або само породило мерзенні
виплодки, або
ввело разом з собою
інші нововведення - здебільшого такі, що
суперечать ясно
зображеним в Євангелії заповідям
Спасителя нашого: кроплення
замість занурення, відібрання
в мирян Божественної Чаші та
причастя тільки під
одним виглядом хліба, використання опрісноків
замість хліба квасного, виключення
з Літургії благословення
тобто призивання Святого Духа,
усунення дітей від Миропомазання
та Причастя, усунення одружених
від священства та визнання
папи за непомильну особу та
ін." (Окружне послання Єдиної,
Святої,
Соборної та Апостольської Церкви
до всіх
Православних християн
1848 г., 12. ) Стисло
розглянемо окремі відхилення
від Православної доктрини, які відбулися через зміну догматичного вчення в Католицькій
Церкві: 1)
в сфері богопізнання. Католицьке
богослов'я в пізнанні
Святої Трійці виходить не з духовного
досвіду, а з поняття Божественної природи, отож сприйняття
догмату про троїчність Богу
відбувається тільки з допомогою
раціонального мислення. Тому
Бог мислиться по аналогії з природним
світом, зі створеними речами; 2)
в сфері сотеріології (вчення про
спасіння людини). Оскільки
в католицькому вченні
Святий Дух мислиться Особою, що
залежить по іпостасі від Сина, то
і в особистому Своєму впливі на людей
Святий Дух мислиться тільки як зв'язок
між людьми і Христом.
Звідси з'являється помилкова
направленість католицького
особистого подвижництва. Замість
життя в Христі та у Святій Трійці в
православному розумінні, католицьке
„наслідування Христу", в якому за дію
Благодаті Святого
Духа, приймається результат тільки
особистих, людських
зусиль; 3)
у вченні про Церкву. Через
зміни християнського вчення в Католицькій Церкві приниження Святого Духа позначається
також в тому, що основні властивості
Церкви, які здійснюються Святим
Духом ~ єдність, святість,
соборність, переносяться на
Папу, який вважається в католицтві
здійснювачем цих властивостей.
Таким чином питання віри та
життя в Церкві зосереджені в руках
однієї безпомилкової людини; 4)
у вченні про таїнства. Католицьке
вчення відносить до
часу проголошення на Літургії
слів
Господніх "приимите ядите ..."
і "пийте от нея вси ..." виявлення
священиком наміру здійснити
таїнство Євхаристії, що є одним
з головних умов його здійснення.
Згідно з цим вченням сила,
що освячує в таїнстві Євхаристії,
належить тільки вищенаведеним словам, а
наступне призивання
Святого Духа в православній
літургії "ниспосли Духа Твоего
Святаго на ны и
на предлежащие
Дары
сия" оголошуються зайвими.
В цьому вченні ясно простежується вплив доктрини про
філіокве, яка зробила католицьку
думку несприйнятливою до дії
Третьої Особи Святої Трійці; 5)
у сфері соціальних відносин. Приниження
ролі Святого Духа в
католицькому вченні обумовило підлеглість
світу почуттів людини. Замість
розважливої православної молитви,
в якій відбувається рівноправність
почуттів, волі та розуму, в католицизмі
наказувалось
уявляти різноманітні образи
і навіть спілкуватись з ними. Звідси
йшла чуттєвість та емоційність
життя та діяльності західних
подвижників. Наслідком перенесення
цих принципів у мирське
життя стала деяка театральність
міжлюдських взаємин, що
і помітив У. Шекспір у своєму відомому
вислові: "Весь світ театр, а люди в
ньому - актори". В
християнському богослов'ї немає
незначних елементів, а тим паче зайвих.
Всі частини християнського
віровчення гармонійно поєднані
між собою і ця гармонійність має не
стільки логічно-естетичний
характер, скільки життєво необхідний. Зміна одного з елементів призводить до спотворення
всього спасительного вчення
і шлях до спасіння починає плутатись
в стежках людської гордості,
марнославства і непотрібного
мудрування. Олександр Мільруд, кандидат філософії, доцент (ЧПБІ)
| ||||||||||||
|