СЛОВО ПАСТИРЯ

Митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій:

"Духівник повинен вести людину до Христа, а не до себе".

Владика, Ви щорічно буваєте на Афоні, працюєте там, часто відвідуєте святині. Чим викликана така необхідність?

 Кожна людина має душу і тіло. Душа є і у мирянина, і у священика і у єпископа, і вона вимагає духовної їжі. Я відвідую святі місця, щоб в міру своїх можливостей почерпнути міцності духовної, тієї сили, яка є в цих  місцях. Ця сила - Благодать Божа, зведена на ці місця ради молитов багатьох святих і подвижників, які там проводили і проводять  духовне життя.

 Як Ви зазвичай проводите час на Святій Горі?

 Для мене час перебування на Афоні -- відпочинок. В межах єпархії відпочити практично неможливо, навіть якщо ніхто мене не турбує, все одно відчувається тягар  відповідальності. За межами єпархії трошки простіше, а на Афоні - ніби на іншу планету попав. Я на певний час забуваю про проблеми, які є завжди.

Перші роки, як приїжджав на Афон, я бігав по всіх монастирях, а тепер переважно перебуваю в нашому Свято-Пантелеймонівському  руському монастирі, відвідую усі служби, читаю, спілкуюся з братією.

 Для вас як для єпископа і монаха - це духовна праця і відпочинок від адміністративних обов'язків. А що б Ви порадили звичайним віруючим, які живуть в миру, сімейним -- як вони повинні формувати своє духовне життя, як знаходити час для молитви, духовної праці?

 В нашому монастирі на Афоні розумний устав: протягом доби вся братія декілька разів збирається в храм і соборно здійснює встановлені в цей час служби. Молитва чергується з працею, трапезою, відпочинком. І це є взірцем, як треба жити і спасатись в миру. Мирська людина має багато обов'язків, обкладена численними заняттями. Мирянину проблематично приділити багато часу для молитви. Але, оскільки молитва необхідна людині як повітря, треба потрохи, хто, де і як може молитися. Не треба чекати якихсь особливих умов або настрою. Треба молитися в будь-якому положенні, за будь-яких обставин і в будь-де: в електричці, в метро, в автобусі, на роботі -- тими молитвами, які знаєш: почитати Ісусову молитву,  "Отче наш",  "Богородице Діво, радуйся"…

Таким чином, здійснюється молитовна праця, без якої людина не може підніматися сходами духовного вдосконалення. Основа духовного життя -- смиренна молитва перед Богом -- є духовним золотом, за яке можна  купити все.

 А для участі в церковних богослужіннях як людині знаходити час, в які дні, як часто їх відвідувати?

 Звісно, для мирської людини - все по мірі можливостей: хоча б один раз на тиждень треба заставляти себе відвідувати храм Божий. Дуже часто, коли приходить час служби, з'являється маса справ, і всі вони здаються невідкладними і важливими, хоча, з часом,  навіть через декілька годин, ми про них вже і не згадуємо. Тому в недільний день треба все залишати і йти в храм молитися.

А як Ви відноситесь до того, що неділя у нас є найбільшим базарним днем, і люди, як колись йшли в храм, тепер всі дружно йдуть на ринок?

 Звісно, негативно відношусь. Це машина, про яку сказано в Святому Письмі, що будуть торгувати, продавати, купувати, одружуватися, посягати, будувати. І ця машина настільки розігналася, що зупинити її практично неможливо.

Але, у всякому разі,  люди повинні усвідомлювати, що це недобре і гріховне. Церква повинна підносити свій голос перед людьми, а люди повинні знати, що це неправильно, і каятися в цьому, а не вважати себе правими. Тому що є гріхи за необхідністю, і якщо людина в них кається -- Бог пробачає.

 Одна з найбільших проблем у нас в Церкві - це проблема младостарчества. Як людина повинна вибирати собі духівника?

 Треба дивитись, щоб цей отець володів найбільшим даром -- даром смирення. Якщо цей дар є у священика, значить, у нього є всє. Якщо у нього цього дару немає, значить, у нього немає нічого, і на це треба дивитись в першу чергу.  Зазвичай люди дивляться на якісь зовнішні параметри, але для духовного керівництва пастир обов'язково повинен мати смирення. Нехай він буде простий, нехай не може дати відповідь на численні питання, але якщо він буде смиренний, то він своїм життям наставить і навчить багато чому. Церква не визначає вікові межі священства, але молодий священик, який ніби сам ще не навчився ходити, як він може бути духовним отцем? Він повинен навчитися вести себе як пастир, а не просто як християнин, а потім вже наважитись когось вчити.

А чи є різниця між ієромонахом і одруженим священиком? Чи повинен духівник перебувати поряд, щоб християнин мав можливість відвідувати його часто чи достатньо одного-двох разів в рік?

 Ієромонах  чи  мирський священик -- не має значення. Бог прихильний до смиренних: хто смиренний, той більше угодний Богові, а немає смирення -- Бог не благоволить такій людині. Може бути мирський священик, який має сім'ю, але боголюбивий, смиренний перед Богом, і він має від Бога численні одкровення і пізнання, які отримує не так, як отримував Мойсей заповіді на Синає, а невидимим чином його Господь настановляє. Перед Богом цінний не певний вид чорного чи білого духовенства, а той, хто смиренний і має страх Божий.

А як повинен вести себе священик по відношенню до пасомого, який вирішив вибрати його собі духівником?

Духівник не повинен вести цю людину до себе, а вести її до Христа. Він повинен бути в стороні,  наскільки це можливо, як написано у Ігнатія Брянчанинова: духівник -- це людина, яка показує дорогу до Христа. Люди не повинні йти до духівника, а йти до Христа. Часто буває, якщо духівник не має досвіду, духу смирення, то він прагне привести людей до себе, приписуючи собі безперечний авторитет, усю увагу і повагу концентрує на собі. Це неправильно, це хибна духовність.

Чи Може єпископ бути духівником для своїх священиків, для мирських керівників на території своєї єпархії?

 Може і повинен бути духовним керівником. Може і не бути духівником для всіх в буквальному  смислі  слова -- єпископу не під силу всіх сповідати. Але основні питання і священики, і мирські керівники повинні вирішувати зі своїм єпископом.

А якщо слово духівника і слово єпископа розходяться? У цій ситуації чиє слово має більше ваги і повинне бути прийнятим до виконання?

Якщо є духовна гармонія -- і єпископ і духівник йдуть правильним шляхом, -- то розходжень не може бути. Адже священик повинен в адміністративних справах чи питаннях свого парафіяльного служіння керуватися благословеннями правлячого архієрея, а у питаннях свого власного духовного життя - з духівником. Якщо єпископ благословив священику служити, він не може сказати: а мені духівник не благословив. А що стосується питань келійного правила, духовної праці, молитви, тут священик може вибирати між духовним авторитетом єпископа і духівника. Неправильно поступає духівник, який замість внутрішнього життя втручається у зовнішню адміністративну діяльність і навчає своїх чад чинити всупереч єпископу.

Владика, в народі популярні так звані  "прозорливі старці, стариці, "странники". Як відноситьсь до таких явищ?

Особисто я ніколи не шукав і не шукаю прозорливих. Я знаю, що я - найбільший грішник і що мені ще може відкрити прозорливий, якщо я знаю, що я гірший за всіх. А відносно того, що буде зі мною, я довіряю все волі Божій. Мені не треба знати, що буде зі мною через рік чи два. Якби я знайшов такого, який би випросив мені у Бога дар покаяння, зліз, молитви, я пішов би за таким далеко. А таких, який скаже, що твоїм дітям  "пороблене", а тобі наврочене, треба уникати. Це не духовні люди, а шахраї. І сьогодні з багатьох  "прозорливців", за якими бігають люди, більшість шарлатани чи навіть сатаністи.

Владика, зазвичай деякі парафіяни зі своїми питаннями, в тому числі і з побутовими, звертаються за благословенням до священика. Це можна називати духовним керівництвом?

Треба зрозуміти, що з духівником треба вирішувати головні питання, а не бігати кожного дня і питати (які шкарпетки купувати, а якщо не буде зі смужкою, то без смужки можна?) -- це хибна духовність. В той самий час питання одруження, виховання дітей, переломні моменти свого внутрішнього життя -- не вирішують вже без духівника. Людині треба вирішувати з духівником основні, вузлові життєві питання, а другорядні самі собою вирішаться. Несуттєвими питаннями можна довести взаємовідносини з духівником до абсурду і вимотати його до безсилля.

А кого можна назвати православним?

Православна людина та, яка хрещена і хоч в певній мірі примушує себе жити по-православному. Не лише сповідувати православні догмати, а жити  за цими правилами. Якщо вона вірить розумом по-православному, а живе зовсім за іншими законами, таку людину не можна назвати православною. Вона вболіває за Православ'я. Близька до Православ'я, але не зовсім православна.

Що стосується канонів Церкви, то людина, яка на протязі трьох тижнів не відвідує богослужіння без поважних причин, може бути відлученою від спілкування церковного. Це не значить, що Церква не повинна пам'ятати про своїх заблудлих чад. Вона молиться за всіх. При цьому на проскомідії у вівтарі, за церковними правилами, повинні поминатися дійсні члени Церкви, а на молебнях, єктеніях поминаються всі, хто хрещений. Особисто можна молитися взагалі за всіх, в тому числі і безбожників.

На проскомідії часточки, що виймаються за членів Церкви, кладуться на дискос поруч з Агнцем, як символ того, що ці люди здійснюють своє крестоносіння і сходять разом зі Христом на Голгофу. І необхідно, щоб ця символічна дія не розходилась з реальністю.

Вів   бесіду   прот.  Георгій Коваленко

"Прес-служба Української  Православної Церкви"

Переклад Колибаб'юк Оксани

"Православний світогляд", березень 2003 р.