Преп. Серафим народився 1 серпня 1759 року в м. Курську і був названий Прохором в честь св. Прохора, єдиного від 70-ти апостолів і семи першодияконів.

На сімнадцятому році життя у юнака виникло бажання залишити світ і вступити на шлях чернечого життя, тому він вирішив вирушити до Києва, щоб у старців запитати волю Божу про те, в якому монастирі йому залишитися.

В Києві, обходячи тамтешніх подвижників, він почув, що недалеко від Св. Лаври Печерської, в Китаєвій обителі живе затворник на ім'я Досифей, який мав дар прозорливості. Прийшовши до нього, Прохор впав до ніг подвижника і цілував їх. В розмові з Досифеєм молодий юнак розкрив йому свою душу і просив настанов і благословення. Прозорливий Досифей, побачивши на ньому благодать Божу і прозрівши своїми очима майбутнього подвижника, благословив його йти в Саровську пустинь і сказав на прощання: „Йди, чадо Боже, і будь там. Місце це тобі буде для спасіння і допомоги від Господа".

Прохор вступив в Саровську обитель 20-го листопада 1778 року.

13 серпня 1786 року, з дозволу Св. Синода о. Пахомій здійснив постриг послушника Прохора в іночий чин з новим ім'ям - Серафим.

Так почалося подвижницьке життя знаменитого святого старця, преподобного Серафима, яке було настільки богоугодним, що Господь дарував йому багато дарів Своїх і серед них - дар зцілення.

Одного разу зимою привезли на санях хвору жінку до монастирської келії преп. Серафима і про це повідомили старця. Не дивлячись на безліч народу, що зібрався в сінях, преп. Серафим звелів принести її до себе. Хвора вся була скорчена, коліна зведені до грудей, її внесли в кімнату старця і поклали на підлогу. Преп. Серафим закрив двері і спитав її:

- Звідкіля ви, матінко?

- З Володимирської губернії.

- Чи давно ти хвора?

- Три роки з половиною.

- Яка ж причина твоєї хвороби?

- Я була раніше православної віри, але мене віддали заміж за сторообрядця. Я довго не схилялася до їхньої віри — і була здорова. Але потім вони мене вмовили і я змінила хрест на двоперстя і в церкву перестала ходити. Після того пішла я одного разу по домашнім справам на подвір'я; а там мені привиділася одна тварина  вогняна, навіть обпалила мене. Я зі страху впала, мене почало ламати і корчити. Минуло чимало часу. Домашні спохватилися, шукали мене, вийшли на подвір'я і знайшли мене лежачою. Вони внесли мене в кімнату. З тих пір я хворію.

- Розумію, - відповідав старець. — А чи віруєш ти знову в Св. Православну Церкву?

- Вірую тепер знову, отче, -відповіла хвора.

Тоді преп. Серафим склав свої пальці по-православному, поклав на себе хрест і сказав: - Перехрестися ось так в ім'я Святої Трійці.

- Отче, я й рада була б, -відповіла йому хвора, - та не володію руками.

Преп. Серафим взяв з лампади біля Божої Матері масла і помазав груди й руки хворої. І одразу ж після цього вона стала розправлятися, навіть суглоби затріщали, і отримала зцілення.

Володів преподобний Серафим і даром прозорливості.

Одного разу прийшли до нього дві дівчини, духовні дочки Стефана, схимонаха Саровської пустині. Одна з них була купецького роду, молодих років, інша — з дворян, вже літнього віку. Остання з юності горіла любов'ю до Бога і бажала давно стати інокинею, лише батьки не давали їй на це благословення. Обидві дівчини прийшли до преп. Серафима взяти благословення і попросити в нього поради, а старша, окрім того, просила благословити її в монастир. Старець же, навпаки, став радити їй взяти шлюб, говорячи: „Подружнє життя благословенне Самим Богом. В ньому потрібно лише з обох сторін зберігати подружню вірність, любов і мир. В шлюбі ти будеш щаслива, а в чернецтво немає тобі дороги. Чернече життя важке, не для всіх прийнятне". Молода дівчина з купецького роду про монастир навіть не думала і слова про це преп. Серафиму не говорила. Однак, він сам від себе благословив її, по своїй прозорливості, вступити в монастир, навіть сказав в якому монастирі їй слід спасатися.

Обидві дівчини залишилися однаково незадоволені бесідою старця, а старша дівчина навіть образилася його порадами і охолола до нього. Сам духовний отець її, ієромонах Стефан здивувався і не розумів чому, й справді, старець літню людину, ревну до чернечого життя, відволікає від чернецтва, а діву юну, яка не бажає іночества, благословляє на цей шлях. Однак подальші події повністю виправдали старця. Благородна дівиця вже в літньому віці вступила в шлюб і була щаслива, а юна — дійсно пішла в той монастир, який вказав їй прозорливий старець.

Підготувала Олена Куку