|
«Молодий буковинець» (Чернівці),Надія
Будна, 12 березня 2009 До церквиці, яку відкрили у пульмонологічному відділенні лікарні швидкої медичної допомоги, сходяться на Богослужіння хворі усього закладу. Тут можна помолитися, поставити свічку, замовити
Службу Божу за здоров'я. Священик править чотирма мовами: українською, польською, російською, румунською. Церквицю розміщено у фойє відділення. Є тут навіть іконостас. Це єдина капличка у нашій лікарні, - розповідає старша
медсестра пульмонологічного відділення Елла
КАМ'ЯНЕЦЬКА. - Щовівторка до нас приходить отець Віктор і править
Богослужіння, на яке приходять хворі з різних відділень, навіть із обласного
госпіталю інвалідів війни. Відкрили ми нашу церквицю кілька років тому. Наші працівники почали збирали ікони, підсвічники, статуетки,
інше церковне начиння. Хворі
почали приносити вишиті
рушники, домоткані килими,
хустки. Один чоловік, який часто у нас лежав, привіз розп'яття і дерев'яні
підсвічники аж із Польщі. Двоє
хворих зробили символічні дерев'яні ворота, а священик відтворив Хресну дорогу, виготовив іконостас. Хворі майже щодня замовляють Службу Божу за своє здоров'я. Якось одна жінка замовила Службу за свого важкохворого чоловіка під час операції.
І він одужав. Часто бачу, як студенти, навіть іноземні, проходячи повз неї, хрестяться. У нашому відділенні - найнижча смертність у лікарні, видужують
навіть невиліковно хворі. Може, завдяки цій церквиці. - Я сама переконалася, що молитва і віра допомагають
видужати, - запевнила Елла Михайлівна. - 2003 року
перенесла обширний інфаркт,
перебувала у реанімації кардіологічного диспансеру. Туди
зайшов один професор-світило
і сказав: «Ми, медики, допомогли
вам всім, чим могли. А тепер просіть у Бога, аби він
вам допоміг». Я почала молитися.
Через деякий час видужала,
змогла повернутися на
роботу в свої 70 років. © Православіє в Україні Постійна адреса публікації:
|
|
Богослужіння
можна прослухати в Iнтернеті
«Молодий буковинець» (Чернівці),3 березня 2009
Люди, які не можуть відвідати
церкву, мають можливість бути присутніми на службі через Інтернет. Чимало храмів пропонують таку послугу для своїх парафіян. Крім того, на релігійних
сайтах можна замовити поминальні служби.
- Важливо те, що за допомогою Інтернету, радіо та телебачення церковне життя та церковна служба стають доступні великій кількості людей, - розповідає настоятель Свято-Георгіївської
церкви міста Новоселиця
Петро ГОРБУЛЬ. - Це насамперед
стосується хворих, подорожуючих, які не завжди мають можливість
відвідати храм або безпосередньо спитати поради у священика.
Звісно, ніщо не замінить людського спілкування та присутності у священному храмі серед чудотворних
ікон. Але ж у нашому житті є багато
факторів, що унеможливлюють живе спілкування. Таким чином віртуальна
сповідь та богослужіння стає чи не єдино можливим
шансом бути причетним до церковного життя. Певною мірою
це не
лише стосується Інтернету, але й таких опосередкованих видів спілкування, як листування, телефон, радіо та телевізор.
Церква не допускає можливості ставити віртуальні свічки через Інтернет.
Православний християнин
повинен мати у себе вдома «святий кут» з іконами,
лампадкою, підсвічником. Тож коли не має змоги відвідати храм і церковну службу, віруючі повинні молитися, запалювати свічки або
лампаду перед святими іконами.
Недопустимими вважаються здійснення таїнств - віртуального вінчання, хрещення, сповіді, святого причастя тощо. Й сповідь як
така не можлива через Інтернет. На сайтах можна лише поділитися наболілим зі священиком,
отримати від
нього пораду.
Зібрав сто тисяч на будівництво церкви показ
відстежити
«Молодий буковинець» (Чернівці), 27.02.09
Пенсіонер Михайло Дякур зібрав понад
100 тисяч гривень на будівництво церкви Святого Дмитрія
в Привороках на Глибоччині.
У селі є маленька Свято-Дмитрівська церква, збудована ще в ХІХ столітті.
Але не всі охочі помолитися вміщаються в ній. Саме тому мешканці села 2002 року вирішили будувати нову святиню.
П'ять років
Михайло Дякур ходив буковинськими
селами й збирав
кошти на будівництво святині.
- Збираю кошти з
2003 року, - каже 62-річний Михайло ДЯКУР. - Маю
документ, який підтверджує,
що кошти збираються для будівництва святині. Уже назбирав 107 тисяч гривень. У вдячність за це від громади
села отримав грамоту та ікону
Святого Михайла.
2002 року гроші, за
згодою комітету церкви,
почали збирати приблизно 20
осіб. Але того ж року залишився збирати лише я один. Треба мати підхід до людей, іти до церкви в певному селі, побути на службі, показати документ, отримати благословення.
Інколи в одному селі залишався на два-три дні. У Станівцях
взагалі залишився працювати контролером, перевіряв лічильники. Священик попередив, що крім
того, що працюю
контролером, я збираю гроші для будівництва
церкви в Привороках. Тоді
за місяць у Станівцях зібрав три тисячі 600 гривень. Гроші ходжу збирати двічі-тричі
на місяць. Різні
суми вдається зібрати: і 40 гривень,
і 100, і 200... А якось прийшов до Банченського монастиря до отця Михайла Жара. Після служби
Божої він оголосив про мій приїзд. Тоді я зібрав дві
тисячі 300 гривень. А 2006
року отець Михайло Жар подарував
нам 23 тонни цементу, в квітні цього року отримаємо ще 30 тонн...
Уже залили
фундамент для дзвіниці. Вона буде особлива,
побудована в декілька ярусів. На верхньому ярусі розмістимо дзвони, їхній передзвін
буде чутно на всі околиці.
- Це сьогодні я - касир церкви, - каже Михайло Дякур. - Однак у житті виконував різні справи.
З дитинства працював кіномеханіком у рідних
Привороках та в сусідніх Тарашанах, водієм у колгоспі, ще пізніше
- електриком, начальником пожежної
варти.
Усі в Привороках вболівають за будівництво храму. Всього комітет церкви підрахував,
що люди принесли понад 940 тисяч гривень... Святиня готова зовні, усередині поштукатурена. Але ще є багато справ, на які потрібні
кошти. Щоби збудувати дзвіницю, треба 100 тисяч доларів, намалювати ікони - 40 тисяч, вкрити підлогу настилом - 20 тисяч.
Грошей не шкодують усі мешканці. Церкву плануємо відкрити восени 2010 року.
Один чоловік приїхав у село зі своїм трактором, працював ціле літо,
але грошей за роботу не взяв
- це більше двох тисяч гривень.
Ще шість майстрів з іншого
села працювали на будівництві
церкви більше року. Ми забезпечили
їх житлом та їжею.
Допомагали нам і з транспортом. Підприємець, родом із Привороків, Василь Чюляк та підприємець Микола Герман безкоштовно
надавали транспорт. Це дозволило зекономити
понад 80 тисяч гривень! Хочу наголосити, що дуже багато
для будівництва зробив саме Василь Чюляк! Він дуже вболіває за нашу нову святиню!
Дуже мені хотілося, щоби церква була
збудована за усіма
канонами. Вхід у вівтар церкви повинен бути зроблений
знадвору. Але люди почали зауважувати,
що на це потрібно багато грошей. Тож разом із доньками
я прокопав землю й залив
фундамент для зовнішнього входу у вівтар.
Працювали день у день...
© Православіє в Україні
Постійна адреса публікації:
http://orthodoxy.org.ua/uk/